Розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту: Поради для журналістів.

Сексуальне насильство – складна й табуйована тема, на якій журналісти не завжди добре розуміються. Ідентифікувати випадки такого насильства, захищати джерела інформації та етично висвітлювати цю тему особливо складно під час війни. Як упродовж конфліктів у Сирії та колишній Югославії, так і в ході вторгнення Росії в Україну повідомлення про випадки сексуального насильства з’являються в заголовках новин. Як журналістам відповідально висвітлювати цю тему?

Щоб поділитися передовим досвідом, Глобальна мережа журналістів-розслідувачів (GIJN) 3 листопада 2022 року провела вебінар із розслідування та висвітлення випадків сексуального насильства під час конфлікту (запис доступний на нашому YouTube-каналі англійською мовою та з російським перекладом). Спікери: Алікс Вільма, Лорен Вульф та Гевін Різ – обговорили багато аспектів висвітлення цієї теми.

Сексуальне чи сексуалізоване насильство

Спочатку про термінологію. Замість терміну «сексуальне насильство» експерти дедалі частіше використовують термін «сексуалізоване насильство». Він дає можливість точніше описати мотив, яким керується злочинець: не отримання сексуального задоволення, а демонстрація влади та контролю. Хоча деякі люди вважають, що ці терміни взаємозамінні.

Алікс Вільма – старша радниця адвокації та керівниця програми Жіночих ініціатив організації «За гендерну справедливість» (4GenderJustice) – пояснила, як такі злочини проявляються в зонах війни й конфліктів.

«Там, де конфлікт, там завжди буде і сексуальне насильство», – зауважила вона.

Цей тип насильства визначається як «навмисні дії сексуального характеру, які здійснюються без згоди другої сторони під час або у зв’язку з конфліктом; вони можуть відбуватися будь-якою особою або проти будь-якої особи, незалежно від віку та статі».

Вільма підкреслила, що сексуалізоване насильство не є синонімом зґвалтування. Приклади сексуалізованого насильства – дії, що калічать статеві органи, примус до оголення, запис відео або розповсюдження інтимних фотографій, сексуальне приниження (наприклад, примус когось вдягатися відповідно до статі, з якою ця людина себе не ідентифікує) і сексуальні домагання.

Вільма зауважила, що є зовнішні індикатори, які можуть сигналізувати, що до людей, можливо, застосовувалося сексуалізоване насильство. Зникнення людей, примусова евакуація, обшуки будинків, поширення зброї, утримання людей у таборах чи затримки на контрольно-пропускних пунктах, пересування військ після перемоги чи поразки та мародерство – все це «червоні прапорці», які можуть вказувати на сексуалізоване насильство у зонах конфлікту.

Журналістам слід ознайомитися з Гаазькими принципами, що стосуються сексуального насильства, – інклюзивним путівником, що враховує культурні особливості, для тих, хто взаємодіє з постраждалими. В основу цього путівника покладено піклування про людей, які пережили насильство.

За словами Вільми, для визначення того, чи можна вважати якісь дії сексуальними за своєю природою, найважливіше зрозуміти, як це сприймають злочинець, жертва та їхня спільнота.

Часто сексуалізоване насильство використовується як зброя війни, тому що воно впливає на цілі громади. Журналістам слід пам’ятати, що в культурах, заснованих на суворих поняттях про честь, яку потрібно захищати за будь-яких обставин, жінки стають об’єктами сексуального насильства, тому що це може вплинути на репутацію їхніх сімей чи громад.

Принцип «не нашкодь» і методи інтерв’ю з урахуванням травм

Позаштатна викладачка Нью-Йоркського університету та ветеранка журналістики Лорен Вульф підкреслила, що оскільки випадки сексуального насильства призводять до серйозних наслідків для спільнот, дуже важливо вживати додаткових заходів для забезпечення анонімності жертв.

«Чому ви віддасте перевагу – щоб когось убили або щоб ті, хто розповідає про те, що трапилося, зробили це анонімно?» – запитала Вульф і наголосила, що перед журналістами, які висвітлюють цю тему, стоїть жорсткий вибір.

Вульф підкреслила, що важливо бути делікатними та обережними при спілкуванні з жертвами сексуального насильства. Замість відвідування таборів біженців у пошуках постраждалих, вона радить знайти місцеві громадські організації, які допомагають таким людям, і попросити представити вас тим, хто готовий розповісти, що з ними сталося. Коли ви знайдете таких людей, переконайтеся, що їм забезпечений захист, навіть якщо люди згодні, щоб були названі їхні імена. Наприклад, якщо є ризик цифрового стеження поліції чи уряду, не використовуйте телефон, щоб зв’язатися з джерелом інформації.

 «Коли ви почнете інтерв’ю, дозвольте тим, хто пережив травматичний досвід, самим розмовляти», – сказала Вульф. Будьте обережні, щоб не травмувати жертв повторно, коли розпитуєте про подробиці сексуалізованого насильства. Щоб уникнути помилок при проведенні інтерв’ю, дотримуйтесь основних порад Вульф та Гевіна Різа з Центру журналістики та травми Dart Center:

• Не поспішайте. Дозвольте тому, в кого ви берете інтерв’ю, вирішити, в якому темпі проходитиме розмова. Приділіть інтерв’ю достатньо часу та уваги.
• Уникайте питання «чому». Це питання зазвичай ставлять поліцейські та слідчі, потерпілим може бути важко його чути.
• Не просіть поділитися «кривавими» або жахливими подробицями. Зазвичай у цьому немає потреби. Це може призвести до того, що історія буде подана в сенсаційному стилі, а також нашкодити жертвам, змусивши їх заново переживати подію.
• Поясніть людині, на що вона погоджується, і перевірте, чи добре вас зрозуміли. Переконайтеся, що людина усвідомлює, яка аудиторія дізнається про історію, якщо історія буде опублікована в друкованому виданні (доступ до якого має обмежену кількість читачів) чи онлайн (поширення по всьому світу). Не варто виходити з припущення, що люди розуміють, як працюють журналісти чи журналістика в цілому.
• Отримайте інформацію про контекст. Сексуалізоване насильство – зброя війни. Коли ви ставите, наприклад, питання «У що був одягнений солдат?» і «Про що вони говорили?» – це може допомогти встановити, чи діяв нападник сам, чи це була група, яка діяла за наказом командування.
• Поговоріть із медичним персоналом та тими, хто надає допомогу. Лікарі та психологи, які допомагають жертвам, можуть надати інформацію про обставини нападу (наприклад, де були знайдені жертви, чи бачили солдатів у цьому місці до нападу чи відбулося вторгнення).
• Дотримуйтесь правила трьох етапів. Спочатку розпитайте людину про час, коли її життя було стабільним і безпечним, потім про той момент, коли відбулося насильство, і на завершення – про те, що вона робить зараз і як живе. В цьому випадку наприкінці інтерв’ю люди не залишаться наодинці з пережитою травмою. Залиште більше часу на завершальну частину інтерв’ю.

Європейське відділення Центру журналістики та травми Dart Center пропонує детальні поради, що спираються на накопичений успішний досвід висвітлення теми сексуального насильства під час конфліктів (українською).

Як травма впливає на пам’ять та свідчення очевидців

Журналістам часто потрібно в стислий термін знайти джерела інформації, швидко підготувати матеріали, зробити фотографії та записати відео. Виконувати цю роботу, перебуваючи у зоні конфлікту та висвітлюючи тему сексуалізованого насильства, ще складніше.

Спогади жертв про пережите можуть бути лише фрагментарними чи непослідовними через реакцію організму в момент травми. Фото: Shutterstock

За словами Різа, важливо розуміти, що травма має біологічні, психологічні та соціальні аспекти. Для журналістів це може становити складнощі, тому що спогади жертв про пережите можуть бути лише фрагментарними чи непослідовними через реакцію організму в момент травми. Тому у спогадах постраждалих можуть бути прогалини.

Різ підкреслив, що дані раніше поради про те, як брати інтерв’ю у джерел та підготувати матеріали, можуть допомогти заповнити прогалини.

«Такі питання як «Що ви можете розповісти мені про …» дають можливість постраждалим самим вибрати, про які речі вони можуть говорити без побоювання», – додає Різ.

Перепитуйте, чи згодна людина говорити на певну тему – така перевірка дозволів допоможе делікатно спрямувати хід розмови та уникнути ситуації, коли жертви насильства відчувають, що зобов’язані відповідати. «І найголовніше», – додав Різ, – «не вішайте ярлики; не потрібно вказувати людям на їхню складну ситуацію. Уникайте таких слів, як «надломлений» чи «знищений» – вони мають на увазі, що людина зруйнована назавжди».

На завершення, Різ розповів, що репортери самі часто отримують травматичний досвід, висвітлюючи події в зонах конфліктів. Сексуалізована травма може руйнівно діяти й на свідків того, що трапилося, і на тих, хто про це чує. Тому важливо звертати увагу на свою реакцію і на те, як така робота впливає на ваше психічне здоров’я. Важливо звертатися по допомогу, щоб уникнути притуплення співчуття, надмірної ідентифікації себе з інтерв’юйованими та порушення кордонів у відносинах між журналістами та джерелами інформації.

Додаткові ресурси

15 порад для розслідування воєнних злочинів.

Ресурси для проведення розслідувань про Росію з будь-якої точки світу.

Рік війни: Як журналісти розслідували вторгнення Росії в Україну.

Розслідування війни в Україні: Рік по тому. Вебінар GIJN.

Катаріна Сабадос – мультимедійна журналістка з Ванкувера, яка зараз розслідує ланцюжки постачання для Global Reporting Center. Її репортажі та розслідування публікували NBC News, Canada’s National Observer, The Tyee, The Toronto Star та OCCRP.