Редакції почали використовувати дрони для безпечнішого висвітлення тих заходів, які були важкодоступними для журналістів. Зображення: Shutterstock

У 2011 році New York Times заявив про появу журналістики дронів. Редакції почали використовувати квадрокоптери (або дрони) для безпечнішого висвітлення тих заходів, які були важкодоступними для журналістів – приміром, протести чи стихійні лиха. Спочатку медіа сприйняли дрони дуже оптимістично, як новомодну штучку. За словами фахівчинь з комунікації Лізи Паркс та Карен Каплан, новинні ЗМІ просто рвалися використовувати квадрокоптери всюди – їх навіть запускали у жерло вулкана – але водночас з’являлися й панічні обговорення про вторгнення коптерів у приватний простір.

Чи можуть новинні ЗМІ користуватися дронами, щоб краще інформувати публіку? А як щодо отримання нових даних або проведення дистанційного фактчекінгу невеликим безпілотником? Чи можуть квадрокоптери захистити журналістів, які зіткнулися із загрозою насильства? Ентузіазм зростав, але через десятиліття стих.

За словами Метта Уейта, «фактичного гуру» квадрокоптерної журналістики, керівника Лабораторії квадрокоптерної журналістики в університеті Небраска-Лінкольн з 2011 року, зараз цей жанр переживає кризу розвитку.

«Коли ми починали говорити про дрони в минулому, то виходили з передумов, що ми зможемо створити ідеальну платформу для фотожурналістики», – каже Уейт. «Це сталося. Одні з найпромовистіших фотографій пандемії – це довгі черги машин, що стоять за видачею їжі, на тестування або на вакцинацію. Усі вони зняті з дронів. А ось чи перейдемо ми тепер до нового етапу – поки що невідомо».

«Публіка часто не довіряє дронам», – сказав Уейт. Дрони неприємно дзижчать і проникають всюди, тому критика їх дуже схожа на звичайні докори до журналістів, мовляв, ті роздмухують сенсації й всюди лізуть. Це продемонструвала японська тенісистка Наомі Осака, котра відмовилася говорити з пресою на Ролан-Гарро.

Дрони часто використовуються для аерофотознімання в тих місцях, куди складно потрапити. Наприклад, на цьому фото: відпочивальники на пляжі іспанського острова Майорка. Зображення: Shutterstock

Панорамне фільмування із квадрокоптера

У 2021 році дрони в журналістиці найчастіше використовують для фотографування. Вони виступають у ролі додаткового об’єктива з дистанційним керуванням в арсеналі фотожурналіста.

«Вигляд зверху одразу надає простій події кінематографічності», – зауважив Томер Аппельбаум, фотограф ізраїльської щоденної газети «Гаарець». Апельбаум отримав премію Сієна за аерофотознімання соціально дистанційованих протестів проти Нетаніяху в Тель-Авіві у 2020 році.

Але дрон Аппельбаума не завадив ізраїльській поліції ненадовго затримати фотожурналіста, поки він висвітлював демонстрацію проти ізраїльської анексії Західного Берега.

Не дивно, що дрони часто використовуються у фотожурналістиці: нинішнє медіаспоживання схиляється до візуальної інформації, розповідає Маріса Брандт, викладачка інженерних наук в університеті штату Мічиган, яка вивчає тему впливу технологій на суспільство.

«Класно робити клікабельні та цікаві знімки [з квадрокоптера]», – пояснює вона. «Але ми потрапляємо в ситуацію, коли технологія, що дозволяє створювати нібито самоочевидну картинку, використовуватиметься набагато частіше і яскравіше, ніж ті підходи, де потрібне деяке пояснення».

Є й інші сюжети на основі даних, про які журналістам допомагають розповісти дрони. Уейт розповів про застосування квадрокоптерів для створення теплових карт, тривимірного картографування, виявлення забруднень або створення об’ємних моделей будівель – це сфери нових можливостей для журналістики даних.

У деяких із цих напрямків робота вже йде повним ходом. Наприклад, Radiolab та новинна редакція радіостанції WNYC створили проєкт визначення вібрацій ґрунту для виявлення моменту, коли цикади з’являються із землі.

Коли New York Times висвітлював роботу вчених, журналісти використовували дрони та літаки з лазерним обладнанням для виявлення стародавніх пам’яток на території тисячі квадратних кілометрів за допомогою карт лазерної ехолокації.

Загалом, каже Уейт, поки що робиться менше проєктів, ніж очікувалося. Навчитися використовувати оснащені датчиками дрони непросто, для цього потрібно спеціалізоване обладнання та навички. А ще це дорого й іноді дуже дорого. «Така інвестиція може виявитися просто недоступною для багатьох редакцій та фрілансерів», – говорить Уейт.

Але не все втрачено. Є способи, якими журналісти та редакції можуть використовувати квадрокоптери та інші подібні технології, щоб швидко розвинути журналістику даних.

Коротка історія дронів

Безпілотники походять із конверсійних технологій – те, що було бойовим, стало побутовим. 

У них тепер крута геймерська естетика – і так, любителі авіамоделювання використовували літачки на дистанційному управлінні вже десятки років, але журналістам все одно слід пам’ятати, що квадрокоптери спочатку були розроблені для стеження, військової розвідки та цілеспрямованого знищення людей.

США застосовували дрони в Пакистані, Афганістані, Сомалі, Ємені – і лише з 2010 по 2020 рік через них загинули або були поранені тисячі людей, згідно з даними, зібраними Бюро розслідувальної журналістики.

Тим часом National Public Radio на початку червня 2021 року повідомило, що ООН розглядає перший можливий випадок автоматичного визначення цілі та вбивства людини дроном у Ліберії без контролю оператора. Для мільйонів людей «повсякденне життя затьмарене моніторингом та бомбардуванням з повітря», пише Паркс, експерт з інфраструктури стеження та відомий професор Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі.

Goldman Sachs зазначає, що комерційні дрони складають менше половини ринку, але забезпесчують більшу частину виторгу. Зображення: Знімок екрана

Дрони вийшли на ринок комерційного та приватного використання лише десять років тому, а тепер Goldman Sachs оцінює цей ринок приблизно у 100 мільярдів доларів США. У всьому світі найбільші споживачі безпілотників – військові та правоохоронці. За ними йдуть сільське господарство та будівництво.

«Великий брат» вже давно перестав бути науковою фантастикою, постійне стеження стало звичною частиною повсякденного життя у 21-му столітті. Конверсійні технології впровадилися в наше життя: від «радіонянь», що підключаються по вай-фаю, до пристроїв перехоплення сигналу мобільних телефонів; і безпілотники теж у цьому ряді, «підсилюють мілітаризацію повсякденного життя», – як пише Паркс.

Турборежим ваших історій завдяки безпілотникам

ЗМІ вже поринули у цей світ і потрібно скористатися цією можливістю на повну. Для початку варто пошукати доступ до фільмування з дронів в інших галузях, у тому числі серед правоохоронців, будівельників чи страхових компаній, і написати про це.

Радіо WIPL News, філія National Public Radio та незалежна позапартійна новинна редакція міста Луїсвілль, штат Кентуккі, США, отримала копії понад 11 годин зйомки з дронів від поліцейського управління Кентуккі.

Після загибелі Ахмауда Арбері, Джорджа Флойда та Бреонни Тейлор навесні 2020 року поліція стала застосовувати дрони для відстеження демонстрацій. WIPL вивчило зняте з безпілотників відео та виявило невмотивоване застосування поліцією сили щодо демонстрантів. Винятком став лише випадок, коли протестувальник кинув у дрон пляшку з водою – поліція відповіла на це сльозогінним газом. «Прикольно було!» – Сказав поліцейський на одному з небагатьох відео, де була аудіодоріжка.

Наприкінці 2020 року Федеральна авіаційна адміністрація (ФАА) США опублікувала нові рекомендації, що дозволяють операторам комерційних дронів літати вночі.

Редакції й у США, і в Європі часто не мають права запускати дрони над групами людей. Але журналісти можуть отримати дані зйомок з дронів у федеральних агентств, наприклад, правоохоронних, за допомогою законів про доступ до інформації, зокрема в США, ЄС чи Великій Британії.

Крім того, журналісти можуть використовувати супутникові зображення замість дронів. У 2015 році журналісти-розслідувачі Associated Press застосували супутники компанії DigitalGlobe (нині Maxar) для отримання доказів того, що на вантажних суднах із М’янми використовувалася рабська праця: людей змушували ловити рибу. Ці дані були використані для матеріалу, що отримав Пулітцерівську премію, «А вашу рибу не раби спіймали?». Після цієї публікації 2000 людей було звільнено, а США заявили про ініціативи нових реформ.

Супутники поряд із дронами також можуть стати джерелом даних для висвітлення катастроф. Давид Янофський з видання Quartz створював матеріали про посуху в Каліфорнії за допомогою супутникових знімків та даних і розробив понад 100 різних карт та графіків. Супутникові зображення не такі деталізовані, як квадрокоптерні, але можуть дати загальне розуміння за менших зусиль і витрат.

Дрони дорогі та вимагають часу на освоєння

Деякі аматорські моделі можна купити лише за кілька сотень євро, а комерційний коптер із великим акумулятором коштуватиме понад 10 тисяч євро. Окрім вартості самого обладнання, багато часу може піти на навчання та ліцензування.

«Використання дронів – це особлива навичка», – говорить Джонні Міллер, фрілансер і оператор дронів, що опублікував приголомшливі кадри глобальної нерівності, зняті з безпілотника для його проєкту Unequal Scenes. Ці кадри були представлені, наприклад, у журналі TIME.

Міллер також є співзасновником організації africanDRONE у Кейптауні, ПАР та учасником мережі Code for Africa.

«Потрібна ціла низка навичок, що взаємодоповнюють одна одну», – каже Міллер. «Уміння продюсувати, гарантувати безпеку, моніторинг ситуації. З дронами пов’язана ціла купа питань та багато відповідальності».

Ситуація може швидко змінитись. Зазвичай пілот повинен тримати безпілотник у полі зору та мати можливість безпечно приземлити його. Заряду акумулятора комерційних дронів початкового рівня вистачить хвилин на двадцять. Апельбаум згадав «жахливий» момент, коли у колеги сіла батарея дрона просто в польоті й той розбився. На щастя, ніхто не постраждав.

«Пілот завжди несе відповідальність за дії дрона», – говорить Міллер. «Якщо він упаде з неба і когось уб’є, то ви сядете у в’язницю».

Вже з’явилися можливості професійного навчання та спеціальні навчальні майданчики. У 2017 році компанія Poynter разом з Національною асоціацією фотокореспондентів, лабораторією квадрокоптерної журналістики при університеті Небраски та DJI (Da-Jiang Innovation – популярний китайський виробник дронів) пояснили приблизно чотирьом сотням журналістів зі США, як легально та безпечно працювати з дронами.

Але через зарегульованість, а також чималі часові та фінансові витрати, невеликим редакціям та фрілансерам може бути складно скористатися перевагами дронів для журналістської роботи. До того ж багато навчальних програм зараз призупинено.

Уейт сказав, що пандемія COVID-19 уповільнила розвиток програми квадрокоптерної журналістики в Університеті Небраски. «Важко вести бесіди про етику застосування дронів при асинхронному режимі навчання», – каже він.

«Насамперед важливі люди. Дрони самі історію не розкажуть», – Джонні Міллер.

Але як варіант, редакції можуть створювати партнерства з досвідченими операторами дронів та проєктами відкритих даних. Наприклад, africanDRONE – це панафриканська організація «для застосування дронів на благо», зокрема й для квадрокоптерної журналістики, яка готова брати участь у партнерських проєктах.

Фредерік Мбуйу, співзасновник africanDRONE, очолив Занзібарську ініціативу картографування (ЗІК), яку фінансує Світовий банк та уряд Танзанії, щоб виправити карти танзанійських низин і нетрів, які неточно або не повністю складені за супутниковими знімками.

У цьому проєкті під назвою «Рамані Хуріа» («наша карта» на суахілі) дрони та OpenStreetMap, відкрите картографічне ПЗ, використовуються для визначення місць частих паводків. Згодом карти набули ще більшого значення і стали застосовуватися для відображення різних аспектів життя місцевих спільнот.

У таких проєктах дрони застосовуються систематично. Більшість квадрокоптерних проєктів це на 80% планування та аналіз, і лише на 20% пілотування, каже Міллер, який співпрацює з Мбуйу. На такі проєкти витрачаються місяці.

«Для цього потрібна ціла команда», – сказав Міллер. «Потрібно вчити людей пілотувати ці квадрокоптери, щоб вони знали, які льотні схеми потрібні для картографування, і також важливо, щоб вони вміли взаємодіяти на місцях. Визначайте місцевих, які можуть допомогти із картографуванням. Вам потрібні люди на місцях. Дрони самі історію не розкажуть. Спершу має бути історія».

Партнерства ще й виправдані економічно: дрони eBee, які застосовувалися для створення карток, коштують від 10 000 до 20 000 євро.

Карта Дар-ес-Салама до (ліворуч) і після (праворуч) Рамані Хуріа, проєкту квадрокоптерного картографування у партнерстві з africanDRONE, спільнотами та журналістами, за фінансової підтримки Світового банку та уряду Танзанії. Зображення: Знімок екрана

Розробка довгострокових проєктів із партнерами

Редакції та фрілансери можуть подати заявки на фінансування проєктів співпраці з місцевими спільнотами, в яких квадрокоптери застосовуються для сторітелінгу.

Такий підхід обрав проєкт Sensemaker у Великій Британії. Це колаборація між Центром цивільних квадрокоптерів при університеті Центрального Ланкаширу, газетою Manchester Evening News і школою Cringle Brook за підтримки ініціативи Google News. Проєкт мав на меті застосовувати технологічні рішення, у тому числі дрони, для журналістики.

«Історії про екологічне забруднення, статті за мотивами фотознімків, сюжети про те, про що ми навіть не мали уявлення», – перераховує Джон Міллс, керівник проєкту та доцент університету Центрального Ланкаширу. «Це все допомагає розвивати журналістику». 

Пол Галлахер, видавець Manchester Evening News, сказав, що така ініціатива є унікальною: у ній все починається не зі спроб пошуку історії в існуючих даних. Натомість журналісти та партнери на місцях почали ставити запитання та зібрали дані, які й допомогли розповісти історію.

Адміністрація школи Cringle Brook у Манчестері турбувалася через забруднення повітря, розповіла завуч Луїз Тейлор. Вона приєдналася до команди Sensemaker, яка займалася визначенням вмісту діоксиду азоту – про це писала Manchester Evening News. За результатами аналізу Галлахер повідомила, що пікові забруднення виявлені вранці та після обіду, якраз у той час, коли дітей відвозять до школи чи забирають додому. Адміністрація виступила з публічною презентацією цих даних для батьків, що допомогло змінити їхню поведінку. Чим менше автомобілів, тим менше забруднення повітря.

«Ми не змогли б це «нагуглити», – розповідає директор школи Хелен Чейз. «Це живі статистичні дані, зібрані тут і зараз. З ними не посперечаєшся. Це надає нам сили.

Звертайте увагу на правила

У різних країнах різні вимоги до сертифікації дронів, і вони час від часу змінюються.

Європейське агентство авіабезпеки (EASA) використовує ризикоорієнтований підхід до регулювання дронів. Використання дронів у індивідуальних і комерційних цілях не відрізняється. Дрони регулюються за вагою та застосуванням. У цьому зручному путівнику для операторів дронів у ЄС наводяться відомості про правила та ліцензування.

У Великій Британії, де вже не застосовується право Європейського Союзу, всі пілоти квадрокоптерів повинні скласти тест та зареєструвати свій дрон, незалежно від розміру та призначення.

У Сполучених Штатах вимоги до сертифікації дронів відрізняються для комерційного та побутового застосування. Відповідно до ст. 107 Правил комерційного застосування малих безпілотників Федерального авіаційного агентства США, оператори дронів повинні отримувати сертифікат дистанційного пілота, що підтверджує знання процедур безпеки, порядку роботи та правил застосування. Сертифікат видається за результатами іспиту, переатестація кожні два роки.

Також користь суспільству можуть принести повідомлення про несиметричне застосування законів і правил.

«Дрон – це тільки ракурс», – говорить Міллер. «Право дивитися на всіх зверхньо раніше було прерогативою лише багатіїв чи держави. А тут раптово звичайна людина може використовувати дрони для аналізу навколишньої території. [Квадрокоптер може бути] технологією демократизації, але це не панацея. Це просто новий погляд».

Ця стаття була спершу опублікована на сайті DataJournalism.com і передруковується тут із дозволу.

Моніка Сенгул-Джонс, PhD – дослідниця-фрілансерка, письменниця та експертка з цифрових культур та медіасфери. Вона була штатним вікіпедистом бібліотечної організації OCLC (Online Computer Library Center) у 2018-19 роках. Також вона одна з керівниць проєкту «Спільні читання: Надійні джерела та багатомовні спільноти, проєкту Мистецтво+фемінізм про надійні джерела та маргіналізовані групи», який фінансується WikiCred.